ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ

День прозорий мерехтить, як пломінь, 
І душа моя горить сьогодні. 
Хочу жити, аж життя не зломить, 
Рватись вгору, чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато, 
Та ніхто з них кроку не зупинить, 
Якщо кинути в рухливий натовп 
Найгостріше слово — Україна.

І тому росте, росте прокляття! 
Всі пориви запального квітня 
Неможливо в дійсність перелляти, 
На землі байдужо-непривітній.

Хочу крикнуть в далечінь безкраю
І когось на допомогу кликать, 
Бо душа моя сьогодні грає 
І рушає на шляхи великі.

Хай мій клич зірветься у високість 
І, мов прапор в сонці, затріпоче, 
Хай кружляє, мов невтомний сокіл, 
І зриває рідних і охочих!

Все чекаю на гарячий подих,— 
Геній людський, чи лише випадок,— 
Щоб застиглі і покірні води 
Забурлили водоспадом.

Європа визнає державу 
нову; їй дано ґрунт і тло, 
і сяє променями слави 
її уквітчане чоло. 
Душа ж гетьманова двоїться; 
гуде новий універсал: 
«Під руського царя горніться!» 
Москві відданий генерал, 
Вкраїни зрікшися, мов секти, 
і, враз окресливши криву, 
перед державцем у проекті 
схилив бунчук і булаву. 
І під вагою колісниці 
московської, під крик і свист 
юрби, при виблисках зірниці 
ламається тоненький міст.
Забудь, гетьмане, сан високий! 
Настануть безтривожні дні, 
і ти пізнаєш мудрий спокій 
в ясній ванзейській тишині. 
Як сріблом час позначить скроні, 
— дійшовши світлих верховин, 
суддя ти станеш безсторонній 
і України вірний син. 
Віків минулих божевілля 
набуде тон картин Доре, 
і жартівливість водевіля 
трагічну барву прибере.
Історія відміни любить. 
Щоб не урвався нам терпець, 
гримлять її веселі труби, 
що дії другій вже кінець. 
Завіса падає додолу, 
завіса вгору знов іде: 
нове накреслюючи коло, 
хтось інший натовпи веде.
І коли закрутить непогода 
І мене підхопить, мов піщину, 
Хай несуть мене бурхливі води 
Від пориву до самого чину!